ТЕМА БЕЗПЕКИ УКРАiНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ - Андрій Сенченко: церква, вiйна, полiтика

Дата публикации: 17.12.2018

Останнім часом на всіх ефірах різнокаліберні та різноспрямовані українські політики активно сиплють термінами з області церковного права. Таких незнайомих нам слів від більшості з них ми ніколи раніше не чули.
 
Це зайвий раз підкреслює, що історично важливе для нашого народу питання створення і становлення Єдиної Української православної церкви стало не лише вагомим чинником в боротьбі за незалежність української держави, але й водночас, в руках частини політиків, перетворилося на інструмент боротьби за владу.
 
За роки війни, розв'язаної Росією проти нашої країни, мені неодноразово доводилося спілкуватися в різних куточках країни – на Буковині і Галичині, в Сумах і Києві – зі знайомими і незнайомими людьми, які є прихожанами Української православної церкви Московського патріархату.
 
На моє запитання, як їхні патріотичні почуття і, в багатьох випадках, практичні зусилля з захисту країни, допомоги нашій армії поєднуються з вірністю московській церкві, завжди отримував схожу відповідь – наші батьки ходили до цієї церкви, до неї ходимо ми і наші діти. При цьому більшість співрозмовників в якості аргументу наводили позитивне ставлення і довіру до особистості конкретного священнослужителя.
 
У церкві, як і в армії, – чим ближче до людей, тим чесніше відносини, більше взаємного розуміння і довіри. Упевнений, що багато рядових священнослужителів УПЦ МП щиро вірять в Бога і діляться своєю вірою. Церква сьогодні виконує важливу функцію психологічної реабілітації травмованого війною суспільства. Вона, по суті, є своєрідною формою соціальної організації суспільства, в основі якої зберігається мораль.
 
У моїх розмовах з парафіянами московської церкви завжди згадую 26 лютого 2014 року. В цей день, напередодні збройного захоплення російським спецназом будівель Верховної Ради і уряду Криму, під стінами парламенту автономії відбувся багатотисячний мітинг на захист української держави. Громадянам різних національностей, які захищали свою країну, протистояли ряджені кубанські козаки, переодягнені в цивільне військовослужбовці Чорноморського флоту Росії, привезені з Севастополя, і проросійські маргінали, що десятиліттями підгодовувалися Кремлем при потуранні української влади.
 
Тоді нам, разом з Рефатом Чубаровим і Ахтемом Чейгозом, за підтримки тисяч людей вдалося зірвати "невійськовий" сценарій захоплення Криму Росією. Саме це змусило Кремль пред'явити всьому світові своїх "зелених чоловічків", які визначили результати "волевиявлення" кримчан.
 
Яким чином ці події стосувалися церкви?
Як виявилося, безосередньо!
 
Перед початком мітингу на високому подіумі собору Олександра Невського, який розташований поруч з Верховною Радою Криму, батюшки в рясах встановили потужні акустичні колонки, і, як тільки слово брав голова меджлісу кримських татар Рефат Чубаров, Ахтем Чейгоз або я, вмикали на повну потужність російський рок-гурт "Любе". Ось така в них була проповідь.
А щоб зрозуміти, що ці дії не були продиктовані миттєвими емоціями, наведу ще один приклад.
 
Понад чверть століття служить в Севастополі протоієрей Георгій (Поляков).
 
В окупованому Севастополі отець Георгій формально вважається частиною церковної вертикалі Української православної церкви Московського патріархату і при цьому, так само як його колеги, освячує російську зброю і духовно наставляє російських військових, які захопили нашу територію і кожного дня вбивають українських громадян. Навіть до окупації він неодноразово виходив на кораблях ЧФ РФ у Середземне море, брав участь в програмах офіційних закордонних візитів російських військових кораблів, разом з російською морською піхотою був в Чечні.
 
Улюбленими тостами войовничого духовного пастиря отця Георгія на військово-політичних застіллях севастопольської знаті були "За похід на Константинополь!" та "За те, щоб католики здохли в єресі!"
 
Гадаю, що кожному українському патріоту, священнослужителю або прихожанину московської церкви рано чи пізно стане очевидно, що Російська православна церква намертво вмонтована в агресивну машину російської держави і завжди буде використовуватися проти нашої країни.
 
Історичний Об'єднавчий собор Української православної церкви, що днями відбувся в Києві, поклав початок складному і тривалому процесу об'єднання церков.
 
Дуже важливо, що у відправній точці цього процесу тимчасовим правителям з української влади не вдалися спроби вмонтувати Православну церкву України в свою корупційну вертикаль. Упевнений, що тільки збереження такої незалежності зможе стати надійним фундаментом Єдиної української церкви і прискорити процес об'єднання.
 
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
 
Джерело: https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/

ВОЗНИКЛИ ВОПРОСЫ?

ЗВОНИТЕ +38 098 822 44 66