Андрій Сенченко: «Імітація воєнного стану вкотре підтвердила нездатність цієї влади захищати країну»

Дата публикации: 10.12.2018

Це всього лише співпадіння: солдат, який впав під час інавгурації президента Петра Порошенка і 5 років війни в Україні, десятки тисяч смертей, мільйони біженців, тисячі кілометрів окупованих територій, роки тотальної корупції і зубожіння народу.

Тепер ще й додався воєнний стан. Його запровадження більшість експертів вважають спробою відтермінувати президентські вибори. А ухвалене на п’ятому році війни рішення ніяк не посилить оборонноздатність держави.

Тим часом Юлія Тимошенко запропонувала суспільству власну стратегію миру і безпеки для Україні. Під її керівництвом почав роботу Воєнний кабінет. 57 експетрних груп працюють над законодавчим забезпеченням цієї Стратегії та планом конкретних дій щодо її втілення. Розробники впевнені: реалізація цих ініціатив зробить Україну сильнішою і суттєво наблизить перемогу над агресором.

«NewFormat» поспілкувався з координатором Воєнного кабінету Юлії Тимошенко, керівником (у 2014 р.) ТСК ВР з розслідування трагедії під Іловайськом Андрієм Сенченком.

«Від початку війни ми мали 5 з 6 ознак збройної агресії, передбачених Законом України «Про оборону». Будь яка з них передбачала введення воєнного стану»

Пане Андрію, чому, на Ваш погляд, саме зараз виникла необхідність запровадити воєнний стан?  

У статті 1 Закону «Про оборону» йдеться про шість ознак агресії щодо України. Передбачено, що якщо бодай одна з них підтверджується, негайно вживаються відповідні дії, в тому числі і запровадження воєнного стану. Знаєте, починаючи з кінця лютого 2014 року, від початку окупації Криму і до сьогодні повністю підтвердилися 5 із 6 цих ознак. Будь яка з них передбачала введення воєнного стану.

За майже п’ять років війни з Росією було багато значно гостріших епізодів, справжніх трагедій на Сході України, збройного захоплення Криму, збитий ІЛ-76, Іловайськ, Дебальцеве… Були, справді, гарячіші події. Але чомусь для влади це не стало підставою введення воєнного стану. Більше того, якщо простежити заяви президента Порошенка за період 2014-2016 роках, то стає очевидним: нам розповідали байки про те, що якщо ми оголосимо воєнний стан, це призведе до припинення співпраці з МВФ та багато іншого.

Воєнний стан запроваджено, але співпраця з МВФ триває. Отже, подібні заяви це – вигадки і маніпуляції?

Так. Вигадувалося досить багато причин, аби цього не робити. У мене насправді одна відповідь. Скоріш за все, були підкилимні домовленості і відвертий страх з боку Порошенка робити чіткі кроки на захист країни.

Навіть тоді, коли було підтверджено масоване вторгнення російських регулярних військ і оточення росіянами Іловайська.

«Причина воєнного стану — катастрофічна втрата довіри до Порошенка і зростання протестних настроїв»

То чому це раптом зроблено тепер?

На мій погляд, причини більше внутрішні, ніж зовнішні. Насамперед, це катастрофічне падіння довіри українців до влади і особисто до президента Порошенка, а також зростання протестних настроїв. І цілком природньо, в руслі того, що він робив ці майже 5 років, Порошенко вирішив не виправляти свої помилки, а придушити таким чином, у формі воєнного стану, суспільні протестні настрої і, можливі, небезпечні для влади дії громадян. Також це спроба обмежити можливість людей висловлювати свою точку зору.

Чимало експертів кажуть, що воєнний стан запроваджено, аби відтермінувати президентські вибори.

Думаю, українці тут обійдуться і без підказок експертів. Кожна мисляча людина може зробити власний висновок, чому Порошенко раптом пішов на такий крок. Відповідь на поверхні – чому це зроблено саме зараз.

Тобто, на Ваш погляд, головна мета аж ніяк не захист країни від повномасштабного вторгнення?

Інструмент воєнного стану – це не іграшка в руках політиків. Це, насправді, механізм, який покликаний в критичний момент змінити систему управління країною, поставити її на воєнні рейки і зробити її більш ефективною в плані захисту від агресії.

Там досить заплутані теми щодо взаємодії військових і цивільних адміністрацій. Насправді, коли оголошується воєнний стан, то необхідно створювати Ставку Верховного Головнокомандуючого і в усій зоні воєнного стану повинна далі діяти військова влада, а не цивільна. Тобто, військові адміністрації. Давайте собі на хвилину уявимо: а можна насправді запровадити військову адміністрацію в 10-ти областях, аж до районів, на місяць чи два? Впевнений, — неможливо. Це і фінансування передати в руки військових адміністрацій, фінансування життєдіяльності населення на цих територіях.

В мене виникає запитання – може Президент України – Верховний головнокомандувач за п’ять років війни склав шахматку хоча б керівників військових адміністрацій областей, районів та міст? Може цих людей навчили як забезпечувати захист відповідних території і цивільного населення, та забезпечувати життєдіяльність громадян?

«В Кремлі постійно нас «прощупують». Тут прощупали — ми не даємо відсічі, в результаті на нас сильніше натиснули»

Ситуація з Азовським морем та нашими портами досить серйозна. Очевидно, що Кремль перекриває нам вихід із портів Маріуполя та Бердянська.

Розумієте, значною мірою, ми самі довели до цієї ситуації. В Кремлі постійно нас «прощупують». Тут прощупали — ми не даємо відсічі, в результаті на нас сильніше натиснули. Я нагадаю, коли почались перші затримання наших суден, Олена Зеркаль, заступник міністра закордонних справ, дала інтерв’ю, що Росія діє абсолютно законно, усе в рамках підписаних угод. Вони [Росія] повідомляють, про загрозу терористичного нападу, тому перевіряють цивільні судна, для того, щоб переконатись у відсутності терористів.

Добре, якщо у нас є така угода, то давайте ми будемо чинити інакше. Ми ж маємо на Азовському морі прикордонні катери. Хто нам заважав таким же чином, на таких самих підставах, «ввічливо», «коректно», не влаштовуючи абордажних атак, зупиняти російські судна, що йдуть з російських портів Азовського моря? Повідомляти про наявність інформації щодо терористичної загрози, представляти оглядову групу, повідомляти про правову основу, що ми діємо згідно такому-то пункту нашої російсько-української угоди та хочемо провести огляд. Це б дало змогу урівноважити ситуацію. Росіяни б трохи заспокоїлися і, в подальшому, нам би не довелося цього робити.

Завжди дивуюся нашій поступливості і недалекоглядності. Наче не розуміємо з ким маємо справу.

Ваш колега з «Батьківщини» Сергій Власенко нещодавно писав про те, що воєнний стан у нас є, але чіткий план дій влади відсутній.

Абсолютно погоджуюся. На 100%. Це більше схоже на імітацію воєнного стану. В тому то і справа – люди у владі зайняті зовсім іншими справами. Іде війна з досить сильним і підступним ворогом, мета якого – знищити Україну. І це не теорія. Тому, ще раз кажу, це стосується і системи державного управління під час воєнного стану. Вона зараз розбалансована і не змодельована. Не визначені і не навчені люди. І тому все це перетворюється в звичайний фейк.

«Воєнний стан жодним чином не зміцнив обороноздатність нашої країни, жодним чином не продемонстрував громадянам, що влада готова оперативно організувати захист»

Ну, це рішення хоч трохи посилить оборонні позиції України? Який позитив ми отримаємо?

Ні, жодним чином не посилить. Єдиний позитив від цієї імітації воєнного стану в тому, що вкотре підтвердилася нездатність нашої влади захищати країну. Виявилися провали, як в законодавстві, так і в механізмах виконання норм цього Закону.

Поки головним результатом такого воєнного стану є серйозне роздратування людей. Ті, хто адекватно оцінює дії влади – шоковані тими кроками, які були зроблені президентом, а інша частина досить вразлива, вона побігла скуповувати валюту і якісь продукти.

«П’ять років, сидячи в високих кабінетах, вони займалися власним бізнесом і збагаченням, а не державою»

А чому? Це некомпетентність у вирішенні надважливих питань чи небажання щось робити? В чому причина?

Якщо 5 років, сидячи в кабінетах, на яких є таблички – президент України, прем’єр – міністр, міністр, займатися своїм власним бізнесом, а не державою, не захистом країни, не зростанням економіки, не формуванням зрозумілої соціальної стратегії, зрештою, не зміцненням нашої армії, то, зрозуміло, такі їхні дії все розбалансують. Абсолютно все. Що ми нині і маємо.

А насправді ж у нас є небезпека, у нас війна йде. Тобто, вони не роблять адекватних кроків, котрі конче необхідні для закінчення війни, повернення Криму і Донбасу. Але вміло докладають зусиль для того, щоби лякати населення, коли останні намагаються ставити якісь незручні запитання владі.

 «Реакція західних партнерів стримана через економічні і юридичні причини, а також корупцію в оборонному секторі України»

Міжнародна реакція на інцидент в Азовському морі і введення воєнного стану наче і є, але водночас, здається, досить млява. Чому?

Причини різні. По-перше, економічна. Ми вимагаємо від них жорстких санкцій щодо Росії і хочемо, щоб їх бізнес мирився з отриманими збитками. Натомість наша влада торгує з країною агресором, з окупованими територіями, у нас спокійно працює російський бізнес, наче нічого і не сталося.

Я нагадаю про поставки електроенергії до Криму, нагадаю, шо цукерки «Рошен» в Криму продавалися буквально у вересні нинішнього року. Всі ці «Ротердами+», ці поїзди з вугіллям з окупованих територій Донбасу, не через лінію розмежування, так через територію агресора… Все це є. І це бачимо не лише ми. Це бачить і Захід. Їхній бізнес запитує: а чому ми маємо страждати, коли у них можновладці наживаються?

Беремо інший напрям. Юридичний фронт. Лише тільки ось зараз, перед виборами Петро Олексійович став заявляти про те, що треба негайно створити орган, який виробить позицію щодо висунення претензій державі агресору за збитки, завдані Україні. Але це заявляється на 5-й рік війни! А чим ви займалися до цього?

Але ж потрібна скрупульозна, системна робота в цьому напрямі. Є досвід інших країн, які постраждали від агресії і отримали компенсації.

Така робота майже не ведеться. Про системність промовчу. Я очолюю громадський рух «Сила права». І ми вже 4 роки воюємо на юридичному фронті в інтересах українських громадян, які постраждали від російської агресії. Ми допомагаємо вимушеним переселенцям, сім’ям загиблих воїнів, пораненим, покаліченим військовим і цивільним…Допомагаємо в подачі позовів проти держави-агресора і повністю надаємо юридичний супровід.

Але не все так просто. Існує багато рифів. У вересні 2016 року ми підготували, а Юлія Тимошенко, разом з групою депутатів, подала проект закону 5183. Це проект, який звільняв від судового збору громадян України, що подавали позови проти держави агресора.

Можу вам сказати, 1,5 роки намагались пробитися з цим законом, але його блокувала Банкова, усе через те, що там стоїть підпис Тимошенко. У нас 2 мільйони громадян постраждали. І звичайному переселенцю потрібно було заплатити близько 8000 гривень за позов проти держави-агресора. Покажіть мені, хто із переселенців має на це вісім тисяч гривень? Ми 1,5 роки намагалися довести необхідність ухвалення цього закону, але марно. Нам , зрештою, вдалося ледь не ногами продавити цю норму в законі про Донбас, котрий приймався в січні цього року. Але ж так багато часу втрачено.

 «За два дні військових дій Кувейт пред’явив Іраку претензій за напад на суму понад 462 млрд доларів»

Але ж зараз ситуація, здається, змінюється. Орган, який збиратиме докази і висуватиме претензії державі агресору за заподіяні збитки буде створено.

Час підганяє, вибори близько і Порошенко гарячково починає видавати ідеї. І якщо ми говоримо про юридичний фронт, то є яскравий приклад – конфлікт Іраку з Кувейтом. Це ще було при Саддамі Хусейні, майже 30 років тому.

Ірак напав на Кувейт. Тоді військові дії тривали 2 доби. Так ось сума претензій, яку пред’явив Кувейт Іраку в інтересах держави, бізнесу і постраждалих громадян, перевищила 462 мільярда доларів.

А у нас ніхто цим не займався. Крім нашого руху «Сила права». Ми допомагаємо громадянам, а бізнес взагалі кинутий напризволяще. Те що за наші з вами гроші Коломойський і Ощадбанк щось відсудили у Росії – це поодинокі приклади. А коли йдеться про малий і середній бізнес, який досить сильно постраждав на Донбасі, то держава йому взагалі нічим не допомагає.

Далі, ми говоримо про зміцнення армії. Ви думаєте, що в США чи Німеччині не знають, що відбувається в нашій армії? Ніхто не знає, що головні постачальники в українську армію будь яких ресурсів – це Порошенко і його оточення? Ніхто не знає, що у нас сьогодні величезна корупція на військових замовленнях? Хочу зазначити, корупція виросла не з Міністерства оборони, вона виросла з Банкової. І про це всі знають. І тоді виникає у них запитання: а чого ми повинні за гроші наших платників податків щось віддавати Україні, якщо все це розпиляють наближені до влади корупціонери?

Ну ось вам відповідь на запитання – чого вони очікують і чого так слабо реагують на останні події в Азовському морі. Нам потрібна патріотична влада під жорстким контролем суспільства.

«Будапештський меморандум – унікальний випадок, коли нам зобов’язанні»

Презентуючи нещодавно стратегію миру і безпеки в рамках Нового курсу, Юлія Тимошенко наголосила на необхідності розпочати переговори у форматі «Будапешт+». Отже, саме це і буде Вашим орієнтиром в міжнародній співпраці щодо безпеки України?

Беззаперечним є те, що нам потрібно реанімувати та освіжити Будапештський формат. Не існує жодного іншого формату, в якому нам хтось був би щось винен.

Якщо просто порахувати, скільки країни НАТО вже зекономили за 24 роки після підписання Будапештського меморандуму, саме за рахунок того, що з території України були виведені ядерні сили… Адже це була реальна загроза.

Варто нагадати, що ми володіли третім за потужністю ядерним арсеналом. У нас знаходилися 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 44 важких бомбардувальники з понад тисячею ядерних крилатих ракет великої дальності, а також 1240 боєголовок.

Так, це не значить, що з України полетіла би ракета на Німеччину чи США. Але це значить, що, оскільки в Україні знаходились такі сили, сама Україна могла б бути об’єктом удару і тут зачепило б усіх сусідів. Також була б небезпека розповсюдження ядерних технологій, матеріалів, обладнання, техніки і т.д. Тому, всім би довелося витрачати додатково величезні суми на оборону.

Я думаю, йдеться не про десятки, а сотні мільярдів доларів. Врешті-решт, ми мусимо вибудовувати свій діалог наступним чином: шановні друзі, ви на зекономлені кошти допоможіть нам відновити систему ППО, відбудувати практично з нуля флот і укріпити наші можливості для протидії вторгненню на суші.

Саме тому Юлія Тимошенко і наполягає повернутися до Будапештського меморандуму.

«Наша армія, на жаль, слабка організаційно, і вона недостатньо фінансується. 30 тисяч військових мають намір звільнитися»

Поговоримо про Ваше призначення. Восени Ви стали координатором Воєнного кабінету Юлії Тимошенко. Ваша робота стосуватиметься виключно воєнних дій, чи загалом обороноздатності країни?

Завдання Воєнного кабінету — у дуже короткий термін підготувати законодавчу базу, необхідну для реалізації тої самої Стратегії, котру ми з вами обговорювали, і план невідкладних дій щодо її реалізації. Цей документ вимагає певних законодавчих змін, зокрема нової військової доктрини, внесення змін до Закону «Про соціальний захист військовослужбовців» (практично необхідний новий закон), нове Положення «Про Міністерство оборони» і багато, багато іншого.

Вся наша вертикаль настільки зацементована, що, по суті, перетворюється у вертикаль безвідповідальності. Це одна з величезних проблем, котру потрібно зламати в армії, і навчитися довіряти командирам. Тоді ми будемо гнучкими та мобільними. Також, на жаль, є великі проблеми, з точки зору ефективної зброї. Цілий клубок цих проблем.

Тому, Порошенко може говорити що завгодно, але нехай він тоді пояснить, чому цьогоріч (правда, цей процес дещо притримався у зв’язку із оголошеним військовим станом) має намір піти із армії близько 30 тисяч військовослужбовців, котрі мають бойовий досвід? Близько третини офіцерів збирається звільнятися, оскільки вони взагалі не бачать в армії для себе перспективи.

 Ви вважаєте, що наша армія фінансується недостатньо? Але урядовці, влада кажуть, що оборонний бюджет на 2019 рік майже 212 мільярдів гривень, це більше 5% ВВП?

Я вас одразу поправлю, це не оборонний бюджет, це брехня, яка розповсюджується з Банкової, від Гройсмана і їхньої компанії. Насправді, це затрати на сектор оборони і безпеки. В ці 212 мільярдів входять: МВС, Нацгвардія, ДСНС, прикордонники та ще ціла купа структур.

В той же час, у Законі «Про національну безпеку», ухваленому в червні нинішнього року, закладена норма, що фінансування сектора оборони, це Міноборони і розвідка, повинно бути не менше 3% ВВП. Якщо поглянути на цифри, ми побачимо, що армії в бюджеті недодали 17 мільярдів гривень.

«В українців є можливість зробити історичний крок до відновлення миру, повернення Криму і Донбасу, до вступу в ЄС і НАТО. І ця можливість – майбутні вибори»

Якщо війна для окремих можновладців, як Ви кажете, справа досить прибуткова, то чи є сенс її закінчувати?

Це запитання журналісти повинні ставити їм. Насамперед тим, хто отримує значні прибутки на воєнних замовленнях. У мене ж таке запитання: хто з претендентів на крісло президента публічно запропонував українському народові стратегію: як ми будемо діяти, як ми будемо вигравати війну? Ніхто, крім Тимошенко. І дуже важливо, що наприкінці презентації стратегію миру, і безпеки вона попросила все суспільство долучитися до обговорення цієї стратегії. Це унікальна ситуація, коли кожен громадянин має право і можливість висловити свою думку.

В українців є можливість зробити історичний крок до відновлення миру, повернення Криму і Донбасу, до вступу в ЄС і НАТО. І ця можливість – майбутні вибори. Дуже важливо, щоб і цього разу не помилитися.

Розмовляв В’ячеслав Козак

Джерело: http://newformat.info

ВОЗНИКЛИ ВОПРОСЫ?

ЗВОНИТЕ +38 098 822 44 66